Українська правда
Українське суспільство як ніколи гостро відчуває потребу у новій еліті, у лідерах нового типу.

Стара псевдоеліта, відчуваючи свою приреченість, вже не здатна приховати готовність на будь-які, навіть відверто злочинні, кроки, аби лише утримати владу.

Дуже показовим у цьому плані є останній ПРиБЮТівський шлюбний серіал.

Очевидно, що Юлія Тимошенко і Віктор Янукович не наважилися би ризикувати втратою прихильності найвідданіших фанів, якби не "феномен Яценюка". Аналіз рейтингів зовсім не підтверджує впевненості, що один з двох лідерів старої влади гарантовано переможе у другому турі…

Насправді Тимошенко і Янукович смертельно злякалися зовсім не Яценюка. Вони злякались очевидно заявленої суспільством потреби у принципово нових політичних лідерах.

У чому секрет популярності Яценюка?

Не у фінансовій і медіа підтримці. Богословська з проектом "Віче" мала і перше, і друге… Головний фактор – молодий вік. Народ очікує, що значно молодший почне демонтувати стару гнилу систему, а не буде до неї пристосовуватися.

Втім, на даний момент Яценюк, крім віку, не надав ЖОДНОГО вагомого аргументу на доказ того, що він є справжнім, а не фасадним, лідером нового типу.

І тут постає ключове, фундаментальне запитання:

А як же виявити СПРАВЖНЬОГО нового лідера?

Пропонуємо декілька об’єктивних критеріїв, які і допоможуть відрізнити оригінал від імітації.

Формат передвиборчих обіцянок: якщо кандидат на владу (особа або політична сила) в якості програми пропонує набір красивих лозунгів типу "десяти кроків" або "прориву", зміст яких зводиться до "підвищити рівень, покращити, забезпечити" – перед вами політичний шарлатан. Яким би поважним та солідним він не видавався.

Справжній лідер має представити мінімум три-чотири концептуальні пакети законопроектів та бізнес-планів щодо ключових політичних та економічних проблем. З контрольними цифрами і зрозумілими для всіх відповідями на питання "як", "коли" і "за рахунок чого".

Тематика цих пакетів продемонструє пріоритети кандидата.

А потім конкретні пункти обіцяного буде значно легше порівнювати з виконаним.

Запропоновані плани можна буде шліфувати і вдосконалювати, у тому числі, шляхом широкого експертного обговорення. Але ключові засади, параметри і механізми повинні чітко окреслювати наміри і ступінь готовності кандидата до практичних дій.

Владні пріоритети: основне завдання при переході до СПРАВЖНЬОЇ демократії – це запровадження ЩОДЕННОГО ЕФЕКТИВНОГО КОНТРОЛЮ СУСПІЛЬСТВА ЗА ВЛАДОЮ.

Чесний президент (прем’єр) з мегаповноваженнями – це сучасний різновид казки про доброго царя. В демократичних країнах домінує інший принцип – невідворотність покарання недобрих і нечесних царів. Тому царі (президенти й прем’єри) просто змушені дотримуватись чеснот.

В демократичних суспільствах ключова гілка влади – не виконавча, а СУДОВА. Саме вона постійно "тримає в тонусі" і виконавчу, і законодавчу владу і забезпечує дієвим інструментарієм "четверту" владу.

Ефективне правосуддя дає колосальний економічний ефект – воно не дозволяє мільярдні суми державних коштів розпорошити по корумпованих кишенях.

Дуже доречною у даному разі є аналогія зі спортом – без кваліфікованого неупередженого суддівства навіть найвища спортивна майстерність втрачає будь-який сенс.

Якщо кандидат на владу не пропонує вам чіткої схеми забезпечення об’єктивного і невідворотного правосуддя – перед вами прихильник корупційних схем. Навіть якщо його партійні знамена рясніють від закликів до боротьби з корупцією.

Лідер нового формату зобов’язаний представити перелік механізмів і запобіжних заходів, які забезпечать судам та іншим установам судової гілки влади справжню незалежність і захист від тиску президента чи будь-яких інших представників виконавчої влади, а саму судову систему приведуть у відповідність до кращих європейських стандартів.

Простіше кажучи, кандидат повинен представити детальний і аргументований план реформування системи правосуддя.

Суспільні пріоритети: улюблений прийом старої еліти – експлуатація образу ворога і підтримка стану "холодної" громадянської війни. "Або нам віддають владу, або ми рвемо країну на шматки".

Лідер нового формату за жодних обставин не сприйматиме ідеї та гасла, спрямовані на протиставлення однієї частини суспільства іншій (на регіональному, майновому, мовному чи будь-якому іншому підґрунті). Ніяких "особливих" регіонів, ніякої двомовності, ніякого поділу на "роботяг" і "олігархів".

Історія не знає жодного прикладу процвітання країни в умовах жорсткої громадянської війни, хай навіть "холодної".

До того ж боротьба з "націоналізмом", "олігархами" і так далі в українських умовах – це переважно боротьба з міфами, а не з реальними проявами. І наслідок такої боротьби один – бідні, голодні і злі рядові борці за справедливість та їх нащадки.

На відміну від організаторів такої боротьби, які мешкають в шикарних особняках, їздять на останніх моделях мерсів, носять одяг і годинники вартістю десятки тисяч доларів.

Масштаб українських проблем і болячок такий, що жодна політична сила чи регіон поодинці не в змозі їх подолати. А тим більше маючи перед собою приблизно рівного за силами політичного ворога. Отож ті, хто кличе своїх виборців на "священний бій", прирікають країну на руйнацію, а самих борців – на гарантовану бідність.

До речі, всім бажаючим оголосити автора "прихвоснем олігархів" пропоную спочатку відповісти на запитання:

Чим принципово відрізняється олігарх Жеваго (представник БЮТ – політичної сили, яка самовіддано бореться проти засилля "олігархічних кланів") від олігарха, скажімо, Клюєва (представника тих самих "олігархічних кланів")?

А ще би порекомендував поцікавитися історією найвидатніших родин у найдемократичніших країнах в епоху початкового накопичення капіталу – скрізь ви знайдете достатньо крові, бруду, насильства й аморальності.

Спекулювати і паразитувати на тематиці боротьби – це стиль старої псевдоеліти.

Пояснити всю пагубність протистояння і консолідувати всі здорові сили, незалежно від політичних кольорів і уподобань, на досягнення кращих європейських економічних і соціальних стандартів – ось масштаб і завдання лідера нової формації.

Система виконавчої влади: стара еліта ніяк не визначиться, яка ж форма – президентська чи парламентська – їй більше до душі. Поточні переваги визначаються виключно власними перспективами заволодіти тим чи іншим кріслом.

Ключова проблема України – не вибір між президентською і парламентською формою. Європейський досвід переконливо свідчить, що обидві моделі можуть успішно виконувати свою роль. Є президентська Франція. Є Німеччина і Швеція, в яких "у народу відібрали право обирати президента".

Яка з цих країн недемократична? В якій народ потерпає від злиднів і соціальної незахищеності?

Таким чином, належність кандидата до нової чи старої еліти зовсім не визначається прихильністю до президентської чи парламентської республіки.

Головне – не вибір моделі. Головне – забезпечення її цілісності і збалансованості.

І президентська, і парламентська модель у демократичній країні мають одну й ту ж базову формулу виконавчої влади: дуже широкі повноваження = персональна відповідальність за результат = потужна система противаг і реального контролю.

Саме ця формула і дозволяє розрізнити представників старої та нової еліт.

Стара еліта будь-що намагається отримати в повному обсязі перший пункт, "розмити" другий і зробити чисто декоративним третій.

Якщо вам пропонують конституційну систему, в якій очільник виконавчої влади має можливість перекласти відповідальність за свої рішення на іншого (як за часів Кучми і Ющенка зразка 2005 року, коли ключові рішення приймали президенти, а у відставку йшли прем’єри) – перед вами представник старої еліти.

Про нинішній владний сурогат та ПРиБЮТівського мутанта годі й говорити.

Принцип нової еліти: вся повнота виконавчої влади – в одних руках. Вся відповідальність за наслідки – на тих же самих руках. Найжорсткіший щоденний контроль суспільства – саме за цими руками.

Зазначені пункти, звичайно, можуть бути відшліфовані і доповнені. Головне, щоб ця тестова система була не громіздкою, зрозумілою пересічному громадянину і легкою у використанні.

Невідповідність кандидата (політика чи політичної сили) ХОЧА Б ОДНІЙ ключовій вимозі означає, що перед нами представник старої псевдоеліти.

Якщо такого допустити до влади – країна і далі тонутиме в болоті проблем і боргів, а народ може ставити хрест на щасливому майбутньому своїх дітей.

Якщо такий сценарій не влаштовує – міркуйте над іншим, але поступайте відповідально! Краще голосувати проти всіх, ніж шукати кращого з найгірших.

Україна просто зобов’язана народити лідера нового формату.

Геннадій Люк